Ця нова бригада, зокрема, оснащена оновленими танками Т-64БВ 2017 року, що підкреслює зусилля України з відновлення запасів танків часів холодної війни. Ці танки, спочатку вироблені в 1963-1987 роках на Харківському заводі імені Малишева, були значною частиною арсеналу радянської армії. Після оголошення незалежності України в 1991 році в арсеналі ЗСУ залишилось до 3000 Т-64.
Т -64 був розроблений як більш досконалий аналог Т-62 із суттєвими нововведеннями в конструкції танка, такими як композитна броня, компактний двигун і автомат заряджання для його 125-мм гармати, що скоротило кількість екіпажу до трьох осіб. Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала велику кількість цих танків.
Про потенціал
Наразі Україна володіє значним парком танків Т-64, які протягом багатьох років модернізувалися для підвищення своїх можливостей. Згідно з останніми оновленнями, точну кількість тих, що перебувають на службі, важко підтвердити через триваючі військові дії та втрати. Модернізовані версії, такі як Т-64БВ, мають покращену броню, передові системи управління вогнем і краще нічне бойове обладнання. Т-64 довів свою адаптивність і залишається основним компонентом бронетанкових сил України, відіграючи значну роль у наземній бойовій стратегії. Ці танки активно використовувалися на Донбасі, продемонструвавши свою стійкість і ефективність у різних сценаріях бойових дій.
Незважаючи на втрати, зазнані в перші тижні повномасштабної війни у 2022 році, українська промисловість адаптувалася, розосередивши своє промислове обладнання та створивши нові цехи в менш вразливих містах. Крім того, було укладено угоди щодо ремонту та модернізації Т-64 у Польщі та Чехії, що дозволило підвищити спроможність України утримувати свій танковий парк, незважаючи на бойові втрати, які оцінюють у близько 300 Т-64.
Примітно, що поки жоден Т-64 на ремонт до Чехії не відправлявся, оскільки потужностей в Україні та Польщі видається достатньо для поточного попиту. Це говорить про те, що в Україні є надлишок інфраструктури для оновлення Т-64. Проте кожен «новий» Т-64, будують на базі старого корпусу, модернізованого сучасною оптикою та засобами керування вогнем. Що свідчить про те, що цей ресурс потенційно обмежений.
В середньому протягом майже трьох років Україна втрачає близько сотні Т-64 на рік. Якби половина Т-64, залишених Радянським Союзом у 1990-х роках, підлягала відновленню, можна було б відремонтувати та модернізувати ще кілька сотень танків, таким чином забезпечивши Україні достатній потенціал для ще кількох років інтенсивних боїв.
Подібним чином Росія, яка також значною мірою покладається на регенерацію старих танків для поповнення втрат на передовій, також має достатні ресурси для продовження бойових дій ще на кілька років. Крім того, Україна отримала від своїх союзників майже 700 танків і, як очікується, отримає ще близько 300 у найближчі місяці. У довгостроковій перспективі Україна веде переговори з німецькою компанією щодо налагодження місцевого виробництва німецької моделі танка.
Про застосування
На даний момент ці сотні Т-64 продовжуватимуть забезпечувати значну вогневу міць для українських бригад. Замість того, щоб брати участь безпосередньо в боях танк-на-танк, ці танки тепер використовуються для ведення вогню з прихованих позицій. Ця тактика передбачає використання координат, наданих безпілотниками, для прицілювання та обстрілу позицій противника на відстані, підвищуючи їхню ефективність і мінімізуючи ризик для екіпажів.
Росія аналогічним чином використовувала свої старіші моделі танків, такі як Т-55, для непрямої вогневої підтримки, а не для прямих бойових завдань. Було помічено, що ці танки ведуть допоміжний вогонь із закритих вогневих позицій, що імітує дії традиційної самохідної артилерії. Цей метод ведення бою відображає стратегічну адаптацію до високих темпів вибуття звичайних артилерійських підрозділів і загального виснаження військових засобів.
Використання цих старих танків в артилерійських ролях обома країнами підкреслює значні зміни в сучасній бронетехнічній війні, де універсальність і адаптивність обладнання є вирішальними для підтримки тривалих військових зіткнень. Ця стратегія також вказує на ширші наслідки нестачі обладнання та необхідності максимізації корисності наявних ресурсів у тривалих військових конфліктах.
