Під Києвом відбулись унікальні змагання, де наземні роботизовані комплекси (НРК) долали 10-кілометрову смугу перешкод. Траса виявилась настільки складною, що далеко не всі машини змогли дістатися фінішу, а перегони перетворилися на справжнє випробування для техніки та її операторів. Це був не просто спорт, а жорсткий польовий тест, що виявив слабкі місця сучасних українських розробок.
26 лютого у столиці пройшов Відкритий Кубок м. Києва з технологічного спорту, який став першим настільки масштабним заходом для наземних роботизованих платформ в Україні. Організований Федерацією технологічного спорту, він зібрав 34 команди з усієї країни: від виробників та навчальних центрів до представників Сил безпеки та оборони. За словами президента федерації Артура Булигіна, мета таких змагань — не лише визначити найкращих, а й створити майданчик для обміну безцінним досвідом, що поєднує інженерну думку з практикою реального використання. І практика виявилася суворішою, ніж багато хто очікував.
Випробування реальністю: роботи проти бездоріжжя
Завдання для учасників було чітким, але не простим: провести свого робота через десяткілометрову трасу з пересіченою місцевістю, знайти 12 контрольних точок і зафіксувати на камеру спеціальні знаки. Додатковою умовою було завантаження платформ вантажем, що становив половину від їхньої максимальної заявленої вантажопідйомності. Це одразу перетворило перегони на реалістичний симулятор логістичної місії, де техніка працює не порожньою, а під реальним навантаженням, що суттєво впливає на прохідність та керованість.
Вже перша смуга перешкод — кілька рядів неглибоких траншей та насипів — стала для багатьох непереборною. Деякі роботи застрягали, інші, втративши рівновагу, безпорадно перекидалися на спину. Операторам доводилося кидати пульти й бігти до своїх машин, щоб вручну повернути їх на маршрут. Цей епізод наочно продемонстрував, що заявлені в характеристиках можливості техніки часто розбиваються об реальні польові умови, де навіть незначний прорахунок у конструкції чи помилка в керуванні може вивести машину з гри.
Найскладнішою ділянкою виявився ліс. Нерівна поверхня, хаотично розкидані гілки та повалені дерева стали серйозним викликом для підвіски багатьох моделей. Ситуацію ускладнювали постійні переривання зв’язку, особливо у роботів, що керувалися через Starlink. Втрата контакту в гущавині миттєво перетворювала машину на нерухомий шматок заліза. Примітно, що в таких умовах учасники проявили неабияку солідарність: команди допомагали одна одній, виштовхуючи застряглих роботів-суперників своїми машинами, доводячи, що спільна мета розвитку технологій важливіша за перемогу в окремому заїзді.
Не лише швидкість: що виявили київські перегони
Проблеми з прохідністю були лише частиною випробувань. Головним викликом для багатьох екіпажів стало орієнтування на місцевості. Не одна команда втрачала дорогоцінний час, просто заблукавши на маршруті. Це підкреслило критичну важливість надійних систем навігації та вміння оператора швидко аналізувати ситуацію, коли GPS-сигнал нестабільний, а карта не повністю відповідає реальності. Виявилося, що потужна ходова частина нічого не варта, якщо оператор не знає, куди спрямувати свого робота.
Навіть коли команда успішно добиралася до контрольної точки, на неї чекало нове завдання — знайти та сфотографувати знак, часто закріплений на дереві. І тут проявився ще один конструктивний недолік багатьох НРК: фіксовані камери з обмеженим кутом огляду. Щоб оглянути місцевість, оператору доводилося маневрувати всім корпусом машини, що перетворювало простий пошук на тривалий та виснажливий процес. Це стало цінним уроком для розробників: у реальних умовах здатність робота «крутити головою» не менш важлива, ніж швидкість чи вантажопідйомність.
Цікавий підсумок змагань стосувався одвічного протистояння колісних та гусеничних платформ. Хоча колісні роботи номінально значно швидші, на складному рельємі ця перевага майже нівелювалася. Найкращий гусеничний НРК прийшов до фінішу третім у загальному заліку, поступившись лідерам на колесах лише кількома хвилинами. Це довело, що на бездоріжжі стабільність, зчеплення з поверхнею та надійність ходової частини відіграють вирішальну роль, іноді переважуючи чисту швидкість.
Київські перегони стали не просто видовищним заходом, а й важливою діагностичною платформою. Вони показали, що попри значний прогрес, наземні роботизовані комплекси залишаються технічно складними системами, які вимагають неабиякої майстерності від операторів та постійного вдосконалення від інженерів. Подібні змагання є надзвичайно корисними, адже вони в умовах, наближених до реальних, виявляють недоліки конструкцій та слабкі місця в підготовці екіпажів. Це безцінний зворотний зв’язок для виробників, який допоможе створювати більш надійну та ефективну техніку, що є критично важливим для майбутнього українських Сил оборони.
