Коли згадують радянське мотоциклобудування в Україні, зазвичай говорять про Київський КМЗ та Харківський ХМЗ. Але виявляється, це не вся історія. Історичний Автоклуб оприлюднив дослідження, яке підриває усталені уявлення: в Україні існували ще два заводи, які виробляли двигуни для культового М-72. Один у Києві на Жилянській, другий – у Запоріжжі, на майданчику нинішньої “Мотор Січ”. Чому про них мовчали? І чому вони зникли з радарів історії? Розбираємося.

Завод на Жилянській, про який забули

До 1941 року в Києві на вулиці Жилянській працював моторний завод імені Чубаря. Спочатку він випускав різну продукцію, але того ж року його перепрофілювали виключно під виробництво двигунів і коробок передач для мотоциклів М-72. Офіційна назва: Київський завод мотоциклетних моторів Головного управління мотоциклетної та велосипедної промисловості НКСМ СРСР.

План був амбітний: тисячі двигунів на рік, постачання на Харківський завод “Серп і Молот”, де збирали готові мотоцикли. Навіть замовлення на 8 тисяч моторів уже затвердили. Але війна втрутилася раніше, ніж встигли запустити серійне виробництво.

10 липня 1941 року завод почав евакуацію. Встигли підготувати 60% обладнання та спецінструменту. До 25 серпня 84 вагони з устаткуванням і матеріалами вже прибули до Іжевська. Директор київського заводу очолив Серпуховський мотозавод. А сам київський завод розтанув у Росії, так і не повернувшись назад.

Після війни на цій території створили військову частину, пізніше – якесь НДІ з поштовою скринькою, яке працювало на військовий комплекс. Зараз там стоїть бізнес-центр “Аквамарин” на Жадановського, 29. Нічого не нагадує про те, що колись тут мали робити двигуни для легендарних мотоциклів. Лише старожили інколи називають цю місцевість “мотозаводом”.

Друга сенсація – Запоріжжя. Виявляється, авіаційний завод №478, нині відомий як “Мотор Січ”, у 1945-1947 роках випускав двигуни для М-72. Не літаки, не турбіни – мотоциклетні мотори.

Після закінчення війни оборонні замовлення різко скоротилися. Авіаційні підприємства ризикували залишитися без роботи. 6 червня 1945 року вийшла ухвала Державного комітету оборони, яка наказувала цим заводам почати випуск вантажних мотоциклів М-72. Завод №478 у Запоріжжі отримав завдання виробляти двигуни, завод №32 у Кірові – збирати мотоцикли, завод №481 – випускати вантажні коляски.

Коляски провалили. Тому кіровські М-72 збирали в пасажирському виконанні – для НКВС та інших держструктур. А двигуни до них ставили запорізькі. За різними даними, таких мотоциклів виготовили від 800 до 1500 штук.

Кіровський М-72 мав характерні риси, які вирізняли його серед інших. Запорізький двигун теж відрізнявся – деталі обіцяють розповісти пізніше. У 1947-1948 роках авіаційні заводи отримали нові замовлення на профільну продукцію, і виробництво мотоциклів згорнули. Епізод короткий, але він був.

Чому про це мовчали

Радянська влада любила приховувати дрібниці. Особливо ті, що не вписувалися в офіційну історію. Київський завод не встиг випустити жодного серійного двигуна – навіщо про нього згадувати? Запорізький випускав мотори для мотоциклів НКВС – тема делікатна, краще не розголошувати.

Історичний Автоклуб з’ясував: комплектних двигунів київського виробництва 1941 року в Україні не збереглося. Запорізьких теж немає. Але в інших країнах такі зразки існують. В Україні є лише окремі артефакти у Виставковій залі української мототехніки в Києві. Та опис у книзі “Історія появи виробництва мото- та велотехніки в Україні”.

Історія, яку переписали

Два заводи, які могли стати частиною великої історії українського мотоциклобудування, зникли. Один – через евакуацію й війну. Другий – через зміну пріоритетів після війни. Обидва залишилися в тіні КМЗ і ХМЗ, які працювали довше й випустили більше техніки.

Але факт залишається фактом: Україна мала не два, а чотири мотоциклетних підприємства. І якби не війна, київський завод на Жилянській міг би стати одним із ключових постачальників двигунів для М-72. А “Мотор Січ” могла продовжити робити мотоцикли поряд із літаками.

Історія не терпить умовного способу. Але іноді варто згадати, що могло бути – щоб зрозуміти, чого нас позбавили.