Російські розробники презентували черговий наземний дрон – “Странник V2”. Гусенична платформа, дистанційне керування, автопілот, модульна конструкція. На папері – універсальний робот для мінування, евакуації поранених і доставки вантажів. На практиці – ще одна мішень для українських FPV-дронів, як нещодавно показали пілоти 3-ї важкої механізованої Залізної бригади на Харківщині. Розбираємо, що за звір і чи варто його боятися.
Що це за дрон
“Странник V2” – наземний робот на гусеничному шасі. Невеликі розміри, швидкість до 15 км/год, дистанційне керування через клавіатуру, смартфон або планшет. Розробники обіцяють дальність роботи до 15 кілометрів без зовнішніх антен, стійкість до радіоперешкод, супутниковий зв’язок і автопілот.
Модульна конструкція дозволяє встановлювати різні корисні навантаження: гуманітарні вантажі, обладнання зв’язку, евакуаційні носилки. Або дві протитанкові міни, кожна з яких підривається дистанційно з планшета.
У разі втрати зв’язку з підрозділом дрон може створювати локальну мережу або забезпечувати доступ до інтернету. Тобто фактично працює як мобільна точка зв’язку на колесах. Або, скоріше, на гусеницях.
Для чого його створили
Офіційно – для евакуації поранених, доставки вантажів і забезпечення зв’язку. Неофіційно – для мінування. Дві протитанкові міни на борту, дистанційний підрив, можливість підійти до ворожих позицій без ризику для екіпажу.
Логіка проста: дрон під’їжджає до потрібної точки, скидає міну, відходить, міна підривається дистанційно. Або дрон сам стає міною – підходить до цілі й підривається. Камікадзе-робот, який не жаліє свого життя, бо його немає.
Також можливість евакуації поранених – актуальна задача для армії, яка втрачає людей тисячами. Якщо дрон зможе дістати пораненого з-під вогню, не ризикуючи життями санітарів, – це вже перевага.
На папері дальність 15 кілометрів, автопілот, стійкість до радіоперешкод. Здається, що це серйозна загроза.
На практиці – все складніше. Швидкість 15 км/год – це повільно. Людина біжить швидше. Гусенична платформа – добре на рівній місцині, погано на нерівностях, в окопах, у грязюці. Автопілот – працює, поки навколо немає перешкод. Стійкість до радіоперешкод – заявлена, але не перевірена в бойових умовах.
І головне – українські FPV-дрони вже навчилися знищувати таку техніку. Нещодавно на Харківщині пілоти 3-ї важкої механізованої Залізної бригади знищили російський наземний роботизований комплекс, який, ймовірно, був камікадзе. Один FPV-дрон – і мільйони рублів у диму.
Проблема російських наземних дронів
Росіяни регулярно презентують наземні роботи: “Уран”, “Нерехта”, “Маркер”, тепер “Странник”. Але масово вони не застосовуються. Чому?
По-перше, вони дорогі. FPV-дрон коштує кілька десятків тисяч гривень. Наземний робот – мільйони. Співвідношення ціна/ефективність не на користь робота.
По-друге, вони вразливі. FPV-дрон летить швидко, маневрує, важко збити. Наземний робот повільний, передбачуваний, легко знищується.
По-третє, вони складні в експлуатації. Потрібне навчання, обслуговування, запчастини. FPV-дрон – збирається на коліні, керується інтуїтивно, ламається – збирається новий.
“Странник V2” – це технологічно цікавий проєкт. Автопілот, модульність, супутниковий зв’язок. На виставці виглядає вражаюче. На полі бою – під великим питанням.
Швидкість 15 км/год, гусенична платформа, дальність 15 кілометрів – усе це працює в ідеальних умовах. Але війна – це не ідеальні умови. Це грязь, окопи, радіоперешкоди, FPV-дрони, які чекають на кожному кроці.
Українські підрозділи вже навчилися знищувати російські наземні роботи. І “Странник V2”, швидше за все, поповнить список техніки, яка виглядає круто на відео, але не виживає на передовій.
Бо війна – це не про технології. Це про те, хто швидше адаптується, хто дешевше вбиває й хто ефективніше використовує ресурси. А в цьому плані FPV-дрон за кілька тисяч гривень завжди переможе робота за мільйони рублів.
