На початку повномасштабного вторгнення українські ракетні війська працювали на межі можливостей. Підрозділи здійснювали щоденні пуски балістичних ракет комплексу “Точка-У”, намагаючись стримати просування ворога. Проте інтенсивна експлуатація швидко поставила перед військовими складне питання – запаси боєкомплекту стрімко танули.

Несподівана знахідка на складах

19-та окрема ракетна бригада зіткнулася з критичною ситуацією – ракети закінчувалися швидше, ніж їх могли поповнити. Проте на старих радянських складах виявили цікаву знахідку – ракети без бойових частин, які фахівці прозвали “хвостами”.

Це були повноцінні корпуси балістичних ракет з усіма необхідними системами керування та двигунами, але без головної частини – боєголовки. Технічні спеціалісти швидко оцінили потенціал цих напівфабрикатів та почали шукати нестандартне рішення.

Рішення виявилося простим та ефективним – використати фугасні авіаційні бомби як бойові частини для “хвостів”. Така модернізація потребувала ретельних випробувань, адже балістична ракета – це не літак, і навантаження на боєголовку під час польоту зовсім інші.

Проте часу на довгі дослідження не було. У стислі терміни провели необхідні тести та швидко організували серійне виробництво оновлених ракет. Це дозволило компенсувати критичну нестачу боєприпасів та забезпечити безперервність бойової роботи ракетних підрозділів.

Чому “хвости” взагалі з’явилися

Історія цих ракет без боєголовок веде в радянське минуле. Спочатку комплекс “Точка-У” проєктували під застосування спеціальної ядерної бойової частини з індексом АА-60. Саме для неї й виготовляли корпуси ракет.

Згодом розробили альтернативні варіанти озброєння – осколково-фугасну боєголовку 9Н123Ф, касетну 9Н123К та навіть модифікацію з радіолокаційною головкою самонаведення для варіанту “Точка-Р”. Проте частина корпусів так і залишилася без комплектації.

Найімовірніше, ці “хвости” готували для оснащення ядерними зарядами, але після підписання Будапештського меморандуму вони не потрапили під програму скорочення та тихо зберігалися на складах десятиліттями. Хто міг подумати, що через тридцять років вони стануть у нагоді українським воїнам.

Комплекс з радянським корінням

“Точка-У” – це перевірена часом балістична система, яка обслуговується екіпажем усього з трьох осіб. Крім України, цей комплекс досі перебуває на озброєнні Азербайджану, Вірменії, Болгарії, Сирії, Казахстану, Білорусі та Росії.

Українські військові неодноразово демонстрували ефективність цієї системи. Одним із найяскравіших епізодів став удар по Бердянському порту в березні 2022 року, коли було знищено російський великий десантний корабель “Саратов”. Цей випадок показав, що навіть застаріла за сучасними мірками зброя в умілих руках здатна завдавати противнику відчутних втрат.

Історія з модернізацією “хвостів” – черговий приклад української винахідливості та вміння знаходити нестандартні рішення в критичних ситуаціях.