Уявіть собі картину: серед дерев та високої трави стоять десятки автомобілів епохи американської автомобільної романтики. Chevrolet Impala, Bel Air, Biscayne – машини, які в ідеальному стані коштують десятки, а то й сотні тисяч доларів. Але тут вони просто гниють під відкритим небом, перетворюючись на металобрухт. Це не сюжет постапокаліптичного фільму – це реальність штату Теннессі.

Колекція мрії чи страшний сон реставратора

Історія цього своєрідного автомобільного кладовища стала відомою завдяки Youtube-каналу FlatBroke Garage. Місце розташування – узлісся десь у Теннессі, де серед звичайного автомобільного сміття ховаються справжні перлини американського автопрому.

У власника цієї колекції колись були амбіції. Він збирав ці машини з мрією про реставрацію, повернення до життя легенд 60-х. Але, як це часто буває, мрії розбилися об реальність – грошей, часу чи сил не вистачило. Тепер він готовий продати свій “скарб” тим, хто зможе дати цим автомобілям другий шанс.

Проблема лише в одному – стан більшості машин такий, що навіть досвідчені реставратори хапаються за голову.

Що там є

Колекція спеціалізується виключно на продукції Chevrolet кінця 50-х, 60-х та початку 70-х років. Основу складають повнорозмірні Impala різних років випуску – автомобілі, які в своїй час були символом американської мрії про просторий, потужний та стильний седан.

Chevrolet Impala 1961 року – найрідкісніший екземпляр у цій колекції. Купе з 5,7-літровим V8 під капотом. В ідеальному стані така машина може коштувати понад 50 тисяч доларів. Тут – іржава купа металу, де колись були хромовані бампери та блискучий лак.

Impala 1963 року – седан, який зберігся трохи краще. Але “трохи краще” в даному контексті означає, що кузов ще не повністю прогнив наскрізь.

Кабріолет Impala 1969 року – окрема історія. 6,5-літровий V8, кондиціонер (що для того часу було люксом), відкритий верх. Такі машини сьогодні на аукціонах у хорошому стані йдуть за 70-100 тисяч доларів. Тут він стоїть без даху (вірніше, дах давно прогнив), з іржею на кожній панелі кузова.

Тюнінгована Impala 1962 року – потенційно найцікавіший екземпляр. Хтось колись встановив туди монструозний 7,4-літровий V8. Навіщо? Для чверть-милі, швидше за все. Але зараз цей потенційний дрегстер нікуди не поїде – колеса давно вросли в землю.

Окремо варто згадати Chevrolet Biscayne 1961 року – напіврозібраний каркас, де важко визначити, що з нього можна взяти на запчастини. А також купе та універсал Bel Air 1962 року – машини, які колись були мрією середнього класу Америки.

Реставрація чи утилізація

Головне питання – чи варто взагалі братися за відновлення цих автомобілів? Адже реставрація кожного з них – це мінімум 50-100 тисяч доларів вкладень, роки роботи та море нервів.

Кузовні панелі прогнили, хром облетів, салони давно з’їла цвіль, двигуни заклинило від багаторічного простою. Навіть якщо взяти найкращий екземпляр – той самий кабріолет 1969 року – доведеться фактично будувати автомобіль заново.

Для професійних реставраційних майстерень це не проблема. Але економіка проста – якщо ти вкладаєш 80 тисяч у відновлення, а на виході отримуєш машину вартістю 90 тисяч, має це сенс?

Швидше за все, ці автомобілі стануть донорами запчастин для інших проектів. Двигуни, трансмісії, окремі кузовні панелі – все піде на аукціони або в приватні руки. А решта – на металобрухт.

Чому це важливо

Ця історія – ілюстрація глобальної проблеми. Десь у гаражах, амбарах, на узліссях по всій Америці (та й в Україні теж) стоять тисячі старовинних автомобілів. Їхні власники колись мріяли їх відновити, але життя розпорядилося інакше.

І поки ці машини іржавіють під відкритим небом, їхня цінність падає з кожним роком. Те, що 20 років тому можна було відновити за розумні гроші, сьогодні вимагає подвійних інвестицій. А ще через 10 років залишиться тільки металобрухт.

Власник колекції в Теннессі принаймні чесний – він не обіцяє, що це “майже справні” автомобілі. Він відверто каже: беріть на запчастини або як екстремальний реставраційний проект. І це правильна позиція.

Можливо, серед читачів є той самий божевільний ентузіаст, який побачить у цих купах іржі не сміття, а майбутні шедеври. Для таких людей ці Chevrolet – не кладовище, а скарбниця можливостей.

Але якщо чесно – найімовірніше, через кілька років на цьому місці залишаться тільки трава та спогади про те, якими красивими були американські автомобілі 60-х.