Забудьте про окопи часів діда. Сучасна війна переписує правила гри просто на ходу – без підручників, без інструкцій, лише з холодним розрахунком на виживання. І ось що цікаво: класична лінія оборони з тими самими окопами, якими нас вчили на уроках історії, зникла як клас. Її більше немає.

Замість цього – лабіринти підземних тунелів для логістики. Нові підходи до маскування. Інше розташування позицій. Це вже не оборона у звичному розумінні – це складний організм, де кожна клітина має бути технологічною.

Але найцікавіше – наземні роботизовані комплекси. НРК поступово забирають те, що раніше коштувало життів. Логістика? Роботи. Евакуація? Роботи. Навіть бойові завдання – і те вже не обов’язково для людини.

У Третьому армійському корпусі є випадки, які звучать майже фантастично: роботизовані комплекси не просто завдавали ударів – вони брали в полон. Без жодного піхотинця поруч. Це не кадри з голлівудського блокбастера. Це реальність, яка працює тут і зараз.

Проблема в іншому. Весь цей технологічний прорив досі тримається на голому ентузіазмі окремих командирів. На тих, хто не чекає наказів зверху, а шукає рішення самостійно. Хто розуміє: технології – це не просто модний тренд, а єдиний спосіб зберегти своїх людей і виконати завдання максимально ефективно.

А має бути інакше. Технологічність підрозділів повинна стати пріоритетом номер один для всієї армії. Не окремих ентузіастів, а системи. Бо коли фортифікації будують за лекалами минулого століття, а роботів впроваджують лише там, де командир виявився достатньо мотивованим – це дорога в нікуди.