Всупереч війні, українські промислові гіганти не просто виживають, а й демонструють вражаюче зростання. За останній рік виробництво тралів для перевезення важкої техніки та вантажів злетіло на 18%, ставши яскравим символом ефективності державної політики “Зроблено в Україні”. Та поки цивільний сектор робить ставку на вітчизняне, оборонні закупівлі залишаються полем для іноземних, часто неякісних, аналогів, створюючи парадоксальну ситуацію для економіки воєнного часу.
Як “Зроблено в Україні” дало поштовх виробникам
За минулий рік з конвеєрів українських заводів зійшло 415 новеньких тралів — це на 18% більше, ніж роком раніше. Таке пожвавлення стало прямою відповіддю на гострий попит з боку аграріїв, логістичних компаній та державних структур. Ключову роль у цьому промисловому стрибку відіграла урядова програма “Зроблено в Україні”, яка запропонувала виробникам реальні інструменти підтримки. Зокрема, вимога щодо локалізації у публічних закупівлях та механізм компенсації 15% вартості придбаної вітчизняної техніки стимулювали споживачів обирати українське, вливаючи кошти безпосередньо в національну економіку.
Цей імпульс підхопили три ключові підприємства, що спеціалізуються на виробництві спецпричепів. Замість простого задоволення поточного попиту, вони почали активно інвестувати у модернізацію виробничих ліній, розширення асортименту та вихід на експортні ринки. Свідченням інноваційного підходу став запуск виробництва модульних тралів — сучасної техніки, що раніше переважно імпортувалася. Це демонструє, що українське машинобудування здатне не лише наздоганяти, а й конкурувати на рівних із закордонними гравцями, пропонуючи якісний та технологічний продукт.
Як зазначив заступник голови профільного комітету Верховної Ради Дмитро Кисилевський, державна підтримка у найскладніший для країни час фактично врятувала цілу галузь. Сьогодні ж переробна промисловість перетворюється на один із локомотивів економіки. Підтвердженням цього є й фінансові показники: за останній період частка переробки у наповненні держбюджету сягнула рекордних 18%, що робить її найбільшим платником податків. Це доводить, що інвестиції у власне виробництво — це не просто підтримка бізнесу, а стратегічний крок до економічної стійкості та самодостатності країни.
Новий виклик: іноземна техніка в оборонці
Попри очевидні успіхи на цивільному ринку, в секторі оборонних закупівель ситуація виглядає менш оптимістично. Наразі для потреб Сил оборони масово закуповуються трали іноземного виробництва, зокрема турецького та китайського, якість яких часто викликає обґрунтовані сумніви. Складається парадоксальна ситуація: українські заводи здатні виробляти надійну техніку, перевірену в складних умовах, але оборонне відомство продовжує витрачати бюджетні кошти на імпортні аналоги, які не завжди відповідають вимогам воєнного часу.
Вирішити цю проблему покликаний законопроєкт №13392, який має на меті поширити вимоги щодо локалізації й на оборонні закупівлі. Ідея полягає в тому, щоб застосувати успішну модель, що спрацювала в цивільному секторі, до потреб армії. Якщо закон ухвалять, при закупівлі товарів цивільного призначення для оборонних потреб, як-от трали, вантажівки чи спецтехніка, перевага надаватиметься продукції з високим ступенем української складової. Це не лише забезпечить армію якісною та ремонтопридатною технікою, а й завантажить потужності вітчизняних підприємств.
Таким чином, розширення програми “Зроблено в Україні” на оборонний сектор — це питання не лише економічної доцільності, а й національної безпеки. Забезпечення армії технікою власного виробництва зміцнює обороноздатність, зменшує залежність від зовнішніх постачальників та створює замкнений цикл виробництва всередині країни. Це дозволить спрямовувати податки, сплачені українцями, на підтримку українських робітників та інженерів, які працюють на спільну перемогу на промисловому фронті.
Історія з українськими тралами — це яскравий приклад того, як грамотна державна політика може дати потужний поштовх цілій галузі навіть в умовах повномасштабної війни. Водночас вона оголила системну проблему — розрив між потребами армії та можливостями національного виробника. Подальший успіх промислового відродження України напряму залежатиме від того, чи зможе держава поширити успішний досвід локалізації на критично важливий сектор оборони, перетворивши економічний успіх на реальне зміцнення фронту.
