Шахед-136: іранський дрон-камікадзе – повний довідник ТТХ, історія та застосування

Шахед-136 (Shahed-136) – це іранський баражуючий боєприпас-камікадзе, який з вересня 2022 року став одним із головних інструментів терору проти цивільної інфраструктури та населення України. Цей дешевий дрон трикутної форми, відомий у російській армії під назвою “Герань-2”, запускається хвилями по 10-40 одиниць одночасно і атакує енергетичну, портову та житлову інфраструктуру на глибину сотень кілометрів від лінії фронту.

На відміну від класичних крилатих ракет, Шахед-136 не повертається і не має складної системи наведення, зате коштує у десятки разів дешевше і виробляється у великих кількостях. Саме масовість, а не технічна досконалість, робить цей дрон настільки небезпечним: навіть при високому відсотку збиття частина боєприпасів завжди долітає до цілі. У цьому довіднику розглянуто історію створення дрона, його конструкцію, технічні характеристики, модифікації, досвід бойового застосування в Україні та порівняння з аналогами.

Історія створення дрона-камікадзе Шахед-136

Розробником Шахед-136 є іранська компанія Shahed Aviation Industries, підрозділ Корпусу вартових ісламської революції (КВІР), який спеціалізується на безпілотних літальних апаратах військового призначення. Родина дронів Shahed налічує кілька моделей різного призначення, від розвідувальних Shahed-129 і Shahed-191 до ударних баражуючих боєприпасів. Модель Shahed-136 стала розвитком концепції дешевого одноразового ударного дрона, здатного долати значні відстані на низькій висоті і завдавати удару без участі оператора на фінальній ділянці польоту.

Іран протягом десятиліть розвивав власну безпілотну програму значною мірою в умовах міжнародних санкцій та обмеженого доступу до сучасних авіаційних технологій, що і сформувало інженерний підхід країни: замість дорогих і технологічно складних систем ставка робилася на прості, дешеві та масові рішення. Такий підхід виявився вигідним для експорту в умовах, коли покупцю (у цьому випадку Росії) потрібна була не поодинока висока точність, а можливість регулярно засипати противника десятками дешевих цілей, виснажуючи його систему протиповітряної оборони.

Публічно про існування Shahed-136 стало відомо задовго до повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Дрон демонструвався на іранських військових виставках і, за оцінками аналітиків, застосовувався проривними угрупованнями на Близькому Сході, зокрема хуситами у Ємені проти об’єктів у Саудівській Аравії. Концептуально Shahed-136 близький до ізраїльського баражуючого боєприпасу Harpy та американського Switchblade, однак іранські інженери зробили ставку не на точність чи інтелектуальність, а на низьку вартість виробництва та масовість застосування.

У серпні 2022 року з’явилися перші повідомлення про постачання Shahed-136 до Росії. Вже у вересні 2022-го ці дрони почали масово застосовуватися проти української інфраструктури, спочатку в прифронтових областях, а згодом і по всій території країни, включно з Києвом. Спершу Росія використовувала дрони іранського виробництва, доставлені літаками та морем, але вже наприкінці 2022 року почалися перемовини про локалізацію виробництва безпосередньо на території РФ, що дало старт програмі під назвою “Герань”.

Постачання Shahed-136 до Росії стало одним з найбільш обговорюваних прикладів військово-технічної співпраці Ірану з країною-агресором після початку повномасштабної війни. Ця угода призвела до запровадження додаткових санкцій проти іранських компаній та посадовців з боку Сполучених Штатів, Європейського Союзу та Великої Британії, а також до розслідувань журналістів і аналітичних центрів, які встановили ланцюжки постачання компонентів через треті країни в обхід експортних обмежень. Попри санкційний тиск, Іран офіційно тривалий час заперечував факт постачань, хоча уламки збитих дронів з характерними іранськими маркуваннями та компонентами неодноразово документувалися українськими та міжнародними експертами як речовий доказ.

Конструкція та принцип дії Шахед-136

Шахед-136 має характерну дельтаподібну форму крила без хвостового оперення, що робить його візуально схожим на невелику крилату ракету або безпілотну мішень. Розмах крила становить приблизно 2,5 метра, довжина фюзеляжу – близько 3,5 метра. Корпус виготовлений переважно з композитних матеріалів і фанери, що знижує вартість виробництва та частково ускладнює виявлення радарами, хоча повністю “невидимим” дрон не є.

Силова установка – двотактний поршневий двигун Mado MD-550 потужністю близько 50 кінських сил, який є фактично нелегальною копією німецького авіаційного двигуна Limbach L550E. Двигун обертає штовхальний гвинт у хвостовій частині апарата, забезпечуючи крейсерську швидкість у діапазоні 180-185 км/год. Саме характерний тріскучий звук цього двигуна, який в Україні прозвали “мопедним”, дозволяє мобільним групам ППО ідентифікувати дрон на слух ще до візуального контакту.

Навігаційна система Shahed-136 поєднує інерціальну навігаційну систему (ІНС) із супутниковим наведенням GPS та ГЛОНАСС. Для захисту від радіоелектронної боротьби на пізніх версіях дрона встановлюється CRPA-антена (Controlled Reception Pattern Antenna) з кількома приймальними елементами, яка дозволяє відфільтровувати сигнали глушіння з певних напрямків і зберігати точність наведення навіть в умовах активної роботи засобів РЕБ. Це суттєво ускладнило боротьбу з дронами порівняно з першими місяцями застосування, коли масове глушіння GPS-сигналу було одним з ефективних методів збивання курсу апарата.

Бойова частина дрона у базовій версії становить 40-50 кг вибухової речовини, розміщеної у носовій частині фюзеляжу. У новіших модифікаціях, за оцінками аналітиків та за результатами дослідження уламків збитих апаратів, маса боєголовки зростала до 90 кг, а деякі варіанти комплектуються термобаричними або осколково-фугасними боєприпасами для підвищення руйнівного ефекту по інфраструктурних об’єктах. Запуск дрона здійснюється за допомогою твердопаливного стартового прискорювача з мобільної пускової установки, змонтованої на вантажному шасі, що дозволяє здійснювати запуски практично з будь-якої підготовленої точки без стаціонарної інфраструктури.

Використання дешевих матеріалів і спрощеної конструкції – принципова інженерна філософія Shahed-136, яка відрізняє його від класичних керованих ракет. Фанерні елементи планера, недорога поршнева силова установка та відносно проста електроніка дозволяють налагодити виробництво у великих обсягах навіть у країнах з обмеженим доступом до передових технологій. Водночас саме простота конструкції визначає і слабкі місця апарата: невелика бойова частина порівняно з крилатими ракетами, низька швидкість, яка робить дрон вразливим для ствольної зенітної артилерії, а також відсутність засобів активного маневрування для ухилення від перехоплювачів на кінцевій ділянці польоту.

Технічні характеристики Shahed-136 (таблиця ТТХ)

Нижче наведені узагальнені технічні характеристики Шахед-136 за відкритими даними аналітичних та військових джерел. Точні показники можуть відрізнятися залежно від модифікації та партії виробництва.

Модифікації: Герань-2, Герань-3 та виробництво в Росії

Після початку постачань іранських дронів Росія практично одразу почала будувати власне виробництво за іранською ліцензією та документацією. Основним майданчиком локалізації став завод в особливій економічній зоні “Алабуга” у Татарстані, де до виготовлення дронів, за даними розслідувань, залучалися в тому числі трудові мігранти та студенти за програмами стажування. Локалізована версія отримала назву “Герань-2” і поступово відрізнялася від оригінального іранського Shahed-136 доопрацюваннями: іншими блоками електроніки, зміненою системою навігації, а також спробами використання альтернативних, менш дефіцитних компонентів через санкційні обмеження на постачання мікроелектроніки.

Паралельно з “Геранню-2” Росія просуває розробку “Герань-3” – модифікації з реактивним двигуном замість поршневого, що дозволяє суттєво підняти швидкість польоту, за окремими оцінками до приблизно 600 км/год. Це ускладнює перехоплення дрона наявними засобами мобільного вогню та зенітними установками, розрахованими на низькошвидкісні цілі. Реактивна версія розглядається як спроба відповісти на зростання ефективності української ППО проти класичних тихохідних “Шахедів”.

Окрім швидкісних модифікацій, у застосуванні проти України фіксувалися варіанти з посиленою боєголовкою, дрони-приманки без бойової частини (використовуються для виснаження ресурсу ППО та розвідки маршрутів), а також апарати з додатковими антенами й екранованими блоками навігації для протидії засобам радіоелектронної боротьби. Тактика застосування також еволюціонувала: від поодиноких пусків до масованих хвиль по кілька десятків дронів одночасно, що комбінуються з ракетними ударами для перевантаження системи протиповітряної оборони.

Масштаби виробництва на заводі “Алабуга” зростали протягом 2023-2026 років: за відкритими оцінками аналітичних видань і українських розвідувальних джерел, місячні обсяги випуску дронів родини “Герань” збільшилися з кількох сотень до кількох тисяч одиниць. Це дозволило Росії перейти від поодиноких показових ударів до систематичних щоденних або майже щоденних атак, коли невеликі групи дронів запускаються постійно, доповнюючи масовані нічні хвилі та не даючи системі ППО й енергетикам жодної паузи для відновлення.

Бойове застосування Шахед-136 в Україні та протидія

Перші масові атаки Shahed-136 по території України зафіксовані у вересні 2022 року, і з того часу дрон став одним з основних інструментів ударів по енергетичній системі, портовій інфраструктурі, елеваторах, а також житлових кварталах у прифронтових і тилових містах. Типова тактика застосування передбачає запуск великих груп дронів у нічний час, часто з різних напрямків одночасно, з обманними маршрутами, що ускладнює прогнозування цілі до останніх хвилин польоту.

Для боротьби з “Шахедами” Україна використовує комплексний, багаторівневий підхід. Мобільні вогневі групи на пікапах з кулеметами і крупнокаліберною зброєю прикривають населені пункти вздовж основних маршрутів прольоту дронів. Зенітні самохідні установки, зокрема німецькі Gepard, довели високу ефективність проти низьколітних тихохідних цілей завдяки скорострільним автоматичним гарматам. Засоби радіоелектронної боротьби намагаються зривати навігацію дронів, хоча ефективність цього методу знижується через впровадження CRPA-антен на нових партіях “Гераней”.

Окремим і дедалі важливішим напрямом протидії з 2025-2026 років стали українські дрони-перехоплювачі – порівняно дешеві швидкісні безпілотники, спеціально розроблені для збивання “Шахедів” в повітрі без залучення дорогих керованих ракет ППО. Такий підхід дозволяє знижувати вартість оборони, оскільки використання дорогої ракети великої дальності для збиття дешевого дрона економічно невигідне у довгостроковій перспективі. Комбінація мобільного вогню, ЕВ, ствольної зенітної артилерії та дронів-перехоплювачів дозволяє Україні збивати значну частину атакуючих дронів, хоча повністю зупинити масовані нічні атаки поки не вдається.

Не менш важливу роль у протидії Шахед-136 відіграє система раннього виявлення й оповіщення: мережа акустичних сенсорів, мобільні пости спостереження та цивільні волонтерські мережі, які фіксують і передають координати дронів у реальному часі. Це дозволяє заздалегідь піднімати винищувачі та гелікоптери для перехоплення, розгортати мобільні вогневі групи на ймовірних маршрутах прольоту та завчасно оголошувати повітряну тривогу в областях, куди прямують дрони. Ефективність такої багаторівневої системи оборони прямо залежить від безперервного фінансування, навчання особового складу мобільних груп і своєчасного постачання боєприпасів для зенітних установок.

Порівняння Шахед-136 з аналогами дронів-камікадзе

Shahed-136 варто розглядати не як унікальну технологічну розробку, а як представника ширшого класу баражуючих боєприпасів, кожен з яких має власну нішу застосування. Ключова відмінність “Шахеда” – ставка на масовість і низьку вартість замість високої точності чи інтелектуальних систем наведення.

• Israeli Harpy / Harop – концептуальний попередник класу баражуючих боєприпасів, значно дорожчий, з більш складною системою наведення на випромінювання радарів, розрахований на точкові удари по системах ППО, а не масові атаки по площах.
• US Switchblade 300/600 – значно менший і точніший тактичний баражуючий боєприпас ближньої дії з відеонаведенням оператора, призначений для ураження точкових цілей на полі бою, а не для ударів на стратегічну глибину.
• Крилаті ракети (Х-101, Калібр) – на порядок дорожчі та швидші, з більш точним наведенням і потужнішою боєголовкою, але їхня кількість завжди обмежена виробничими можливостями, тоді як “Шахеди” виробляються масово саме для виснаження оборони.
• Український “Лютий” – ударний дрон великої дальності українського виробництва, який виконує подібну роль виснаження і ураження тилової інфраструктури противника, але з іншими характеристиками дальності та боєздатної частини.

Головна причина, чому саме Shahed-136 і його локалізована версія “Герань-2” стали основним інструментом Росії, – це співвідношення вартості до ефекту. При орієнтовній вартості 20-50 тисяч доларів проти цілей, захист яких (ракета ППО, паливо для перехоплення) часто коштує суттєво дорожче, атакуюча сторона отримує економічну перевагу навіть при високому відсотку збиття дронів.

Ще один важливий аспект порівняння – масштабованість виробництва. Крилаті ракети виготовляються на високотехнологічних лініях з обмеженою кількістю кваліфікованих спеціалістів і дорогих компонентів, тоді як конструкція Shahed-136 свідомо спрощена настільки, щоб її можна було випускати тисячами на конвеєрі з відносно низькокваліфікованою робочою силою. Це принципова відмінність воєнно-економічної логіки: замість невеликої кількості високоточної зброї Росія робить ставку на кількість, компенсуючи низьку точність і слабку боєголовку масовістю ударів і виснаженням оборонних ресурсів противника.

Часті питання про Шахед-136 (FAQ)

Що означає назва “Шахед-136” і чому в Росії його називають “Герань-2”?

Shahed у перекладі з перської означає “свідок” – так називається вся лінійка іранських безпілотників компанії Shahed Aviation Industries, а число 136 позначає конкретну модель. “Герань-2” – це назва, під якою локалізована в Росії версія дрона числиться офіційно, щоб приховати іранське походження технології.

Яка реальна дальність польоту Шахед-136?

Виробник заявляє дальність понад 2000 км, однак у реальних умовах бойового застосування проти України фіксувалися пуски на дальність приблизно 600-1000 км, що пов’язано з обмеженнями палива, ваговими характеристиками бойової частини та маршрутами обльоту засобів ППО.

Чи можна збити Шахед-136 звичайною стрілецькою зброєю?

Так, через низьку швидкість і невелику висоту польоту дрон вразливий для крупнокаліберних кулеметів мобільних вогневих груп, хоча збиття вимагає точного влучання, оскільки апарат невеликий і його важко вчасно виявити вночі без додаткових засобів акустичного чи візуального спостереження.

Чим Герань-3 відрізняється від Герань-2?

Ключова відмінність – реактивний двигун замість поршневого, що дозволяє суттєво підвищити швидкість польоту (за оцінками до приблизно 600 км/год), ускладнюючи перехоплення традиційними засобами мобільного вогню, розрахованими на тихохідні цілі.

Чому Шахед-136 такий складний для повного знищення в польоті?

Причина – у поєднанні кількох факторів: масовість запуску (десятки дронів одночасно), обманні маршрути, низька висота польоту, що ускладнює виявлення радарами, а також захищена від глушіння навігація на CRPA-антенах у нових модифікаціях.

Скільки коштує один Шахед-136?

За відкритими оцінками аналітиків, орієнтовна вартість одного дрона становить від 20 до 50 тисяч доларів США залежно від модифікації та комплектації, що суттєво нижче вартості крилатих ракет чи керованих ракет ППО, які використовуються для перехоплення.

Чи застосовуються Шахед-136 проти виключно цивільних об’єктів?

Атаки дронами спрямовані переважно проти енергетичної, портової та транспортної інфраструктури, а також військових об’єктів і складів, проте через низьку точність наведення значна частина ударів фактично влучає по житлових кварталах, що робить застосування цієї зброї особливо небезпечним для цивільного населення у прифронтових та тилових містах.

Шахед-136 залишається одним з ключових елементів повітряного терору Росії проти України, а еволюція його модифікацій, від базового “Герань-2” до швидкісного реактивного “Герань-3”, показує, що загроза з боку цього класу озброєнь буде зростати, а не зникати. Розуміння конструкції, тактики застосування та методів протидії дрону є необхідною базою для оцінки ширшого контексту повітряної війни. Детальніше про весь спектр техніки, яка захищає українське небо і землю, читайте у нашому довіднику військової техніки ЗСУ, а про засоби протиповітряної оборони, які збивають такі дрони і ракети, у огляді системи Patriot ППО.