Мі-24 у ЗСУ: ударний вертоліт, історія, ТТХ та бойове застосування

Мі-24 залишається одним із найбільш впізнаваних ударних вертольотів на озброєнні Збройних сил України. Ця машина, прозвана “Крокодилом” за характерний силует і плямистий камуфляж, воює на українському небі ще з часів АТО, а після 2022 року стала одним із основних засобів вогневої підтримки піхоти на лінії зіткнення. Незважаючи на вік конструкції, Мі-24 і досі здатний нести серйозне навантаження ракет і керованих боєприпасів, а українські екіпажі навчилися використовувати його сильні сторони навіть в умовах щільної російської ППО.

У цьому довіднику розглянемо історію створення машини, її технічні характеристики, особливості конструкції та озброєння, а також реальний досвід бойового застосування в українській армії. Окремо порівняємо Мі-24 з іншими ударними вертольотами, з якими він так чи інакше стикається на полі бою або згадується в контексті модернізації українського вертолітного парку.

Історія Мі-24: від “Крокодила” до українського неба

Розробка вертольота розпочалася в конструкторському бюро Міля наприкінці 1960-х років як відповідь на потребу радянської армії в машині, здатній поєднати вогневу підтримку з десантно-транспортними функціями. Перший політ дослідного зразка відбувся у 1969 році, а серійне виробництво стартувало на початку 1970-х. Унікальність задуму полягала в тому, що конструктори одночасно намагалися створити швидкісний бойовий вертоліт і “літаючу бойову машину піхоти”, здатну перевозити відділення солдатів у броньованому вантажному відсіку.

Перші серійні модифікації А і Д мали доволі незвичне широке скління кабіни, розраховане на одного пілота у верхній частині і стрільця-оператора нижче. Пізніше, з появою модифікації В (за класифікацією НАТО Hind-E), кабіну переробили на тандемну, з двома окремими бронекапсулами для пілота і оператора озброєння, розташованими одна за одною і трохи піднятими одна над одною для кращого огляду. Саме ця “двогорба” силует стала візитівкою машини і причиною прізвиська “Крокодил”.

Модифікація П отримала замість рухомого кулемета в носовій турелі жорстко закріплену двоствольну гарматну установку калібру 30 мм, зміщену вбік від осі фюзеляжу. Це рішення пояснювалося досвідом бойового застосування ранніх модифікацій в Афганістані, де рухома турель з кулеметом виявилася недостатньо потужною проти укріплених позицій і легкоброньованої техніки супротивника. Афганська кампанія загалом стала для цієї машини найбільшою школою бойового досвіду за всю історію експлуатації: саме там відпрацьовувалися тактики стрільби з кабрування, застосування теплових пасток проти ПЗРК і групові атаки парами чи ланками.

Експортний варіант отримав позначення Мі-35 і активно постачався десяткам країн світу, від Східної Європи до Африки та Латинської Америки, що зробило цю машину однією з найпоширеніших ударних гвинтокрилих платформ другої половини XX століття. Україна успадкувала парк цих вертольотів після розпаду СРСР разом із заводською інфраструктурою для ремонту та модернізації, зокрема потужностями, здатними виконувати капітальний ремонт двигунів і планера. Це історично дало українській армійській авіації певну технологічну незалежність від Росії у питанні підтримання боєздатності парку, що виявилося критично важливим після 2014 року, коли кооперація з російськими підприємствами стала неможливою.

Протягом 1990-х і 2000-х років значна частина машин пройшла лише часткове технічне обслуговування через хронічне недофінансування армії, і саме напередодні 2014 року стан парку викликав серйозне занепокоєння фахівців. Втрата Криму і початок бойових дій на сході змусили пришвидшити ремонтні роботи та повернути в стрій частину законсервованої техніки, що заклало основу для інтенсивного бойового застосування в наступні роки.

Технічні характеристики Мі-24

Точні експлуатаційні параметри для конкретних бортів, які нині перебувають у строю ЗСУ, є службовою інформацією, тож наведені нижче дані спираються на відкриті довідкові джерела щодо базових модифікацій В і П, які становлять основу українського парку.

Головна особливість, яка й досі відрізняє Мі-24 від переважної більшості західних ударних гелікоптерів, це наявність повноцінного вантажного відсіку. Формально це робить машину гібридом штурмовика і легкоброньованого транспортера, хоча на практиці десантну функцію в бойових умовах ЗСУ використовують нечасто, віддаючи перевагу суто вогневій підтримці.

Конструкція та озброєння ударного вертольота

Фюзеляж виконаний за класичною для радянської школи схемою з несучим і хвостовим рульовим гвинтом, крилом малого подовження, яке частково розвантажує несучий гвинт на швидкості і слугує пілонами для підвіски озброєння. Кабіни пілота й оператора мають індивідуальне бронювання, здатне витримувати влучання куль стрілецької зброї і дрібних осколків, а лобове скління виконане з ударостійкого багатошарового матеріалу.

Основне озброєння модифікації В складається з рухомого 12,7-мм кулемета в носовій турелі, тоді як модифікація П отримала нерухому двоствольну гармату ГШ-30-2 калібру 30 мм з високим темпом стрільби. На шести підкрильних вузлах підвіски розміщуються блоки некерованих авіаційних ракет калібру 57 та 80 мм, бомби вільного падіння, гарматні контейнери, а також протитанкові керовані ракети другого покоління типу “Штурм” з напівавтоматичним наведенням по радіоканалу.

Двигуни розташовані над фюзеляжем поруч, що дає машині живучість при пошкодженні одного з них, а трансмісія дозволяє продовжувати політ і навіть виконувати посадку на авторотації в разі повної відмови силової установки. Втім, порівняно з сучасними західними ударними вертольотами, електронна начинка базових модифікацій значно скромніша: відсутні сучасні тепловізійні прицільні системи кругового огляду, а значна частина прицілювання виконується оператором вручну через оптичний приціл.

Шасі колісне, трьохопорне, не забирається в польоті, що спрощує обслуговування на польових аеродромах базування, але дещо погіршує аеродинаміку та максимальну швидкість порівняно з машинами, де основні стійки прибираються. Вантажний відсік, розташований під основним паливним баком, обладнаний бічними розсувними дверима і невеликими бронестулками ілюмінаторів, крізь які десант теоретично може вести вогонь зі стрілецької зброї просто з борту вертольота під час польоту, хоча на практиці в сучасних умовах ця можливість застосовується вкрай рідко.

Окремої згадки заслуговує система захисту від теплових ракет: на вихлопних патрубках двигунів встановлені екрани-змішувачі, що знижують інфрачервону сигнатуру силової установки, а на фюзеляжі передбачені касети для відстрілу теплових пасток. Для машин, що перебувають на озброєнні ЗСУ, ці системи в багатьох випадках додатково модернізуються силами технічного складу з урахуванням досвіду реальних бойових втрат, хоча деталі подібних доопрацювань зазвичай не розголошуються.

Бойове застосування вертольота у Збройних силах України

Українська армійська авіація застосовувала цю машину ще під час бойових дій на Донбасі у 2014-2015 роках, де вертольоти працювали переважно по позиціях бойовиків некерованими ракетами і стрілецько-гарматним озброєнням з малих висот. Тоді ж українські екіпажі зазнали й перших бойових втрат від переносних зенітних комплексів, що змусило переглянути тактику застосування машини в бік ще нижчого профілю польоту.

Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році вертоліт залишився одним із головних інструментів безпосередньої вогневої підтримки піхоти, поряд із Мі-8. Типова тактика передбачає підліт до лінії фронту на гранично малій висоті “з рельєфом місцевості”, коротке “підскакування” для пуску блоку некерованих ракет по виявленій цілі і негайний відхід у прикриття рельєфу чи лісосмуги. Такий підхід дозволяє зменшити час перебування в зоні ураження ПЗРК і малокаліберної зенітної артилерії противника, хоча повністю ризик не усуває.

Значну роль відіграла й міжнародна допомога: у 2022 році Чехія та Польща передали Україні партії відремонтованих і законсервованих вертольотів цього типу зі своїх складів, що дозволило частково компенсувати бойові втрати і підтримати інтенсивність вильотів. Це також означало, що поруч у стройових частинах опинилися машини різних модифікацій і різного стану технічної готовності, що додало логістичних викликів обслуговуючому персоналу.

За відкритими даними аналітичних проєктів, що фіксують видиму бойову техніку, втрати цього типу вертольотів з обох боків фронту за роки повномасштабної війни обчислюються десятками одиниць, що свідчить як про інтенсивність застосування, так і про зростаючу небезпеку сучасного поля бою для гелікоптерів взагалі. Попри це, машина залишається затребуваною саме завдяки простоті обслуговування, наявності напрацьованого боєкомплекту ще радянського зразка і досвіду екіпажів, які літають на ній десятиліттями.

Окремий напрямок бойового застосування, поширений з 2022 року, це нічні вильоти з використанням приладів нічного бачення, які значно ускладнюють роботу розрахунків переносних зенітних комплексів супротивника. Українські пілоти також практикують пуски некерованих ракет з максимально можливої дистанції та кута, що дозволяє швидше вийти з зони ураження, навіть якщо це дещо знижує точність влучання порівняно з класичною атакою по прямій. Крім суто штурмових завдань, вертоліт цього типу періодично залучається до пошуково-рятувальних операцій із евакуації екіпажів збитої авіації чи важкопоранених з передової, користуючись саме наявністю захищеного вантажного відсіку, який в інших ситуаціях застосовується рідко.

Порівняння з іншими ударними вертольотами

У контексті війни в Україні цю машину найчастіше порівнюють з кількома типами гелікоптерів, як союзними, так і ворожими.

• Мі-8/Мі-17 – базовий транспортний вертоліт того ж конструкторського бюро, значно менш захищений і озброєний, але з більшою десантомісткістю. В ЗСУ обидва типи часто працюють у зв’язці, де Мі-24 прикриває Мі-8 під час висадки чи евакуації.
• Ка-52 “Алігатор” – сучасніший ударний вертоліт співвісної схеми, який армія рф активно застосовує проти українських позицій. Має кращу авіоніку, дальність виявлення цілей і сучасніші керовані ракети, що робить його небезпечнішим супротивником у повітрі.
• Мі-28 – подальший розвиток радянської школи ударних вертольотів без десантного відсіку, з посиленим бронюванням і сучаснішим прицільним комплексом; на озброєнні ЗСУ не перебуває.
• AH-64 Apache – американський ударний вертоліт із принципово іншою філософією застосування, орієнтований на роботу з великих дистанцій за допомогою протитанкових ракет з лазерним наведенням. Україна цей тип на озброєння поки не отримувала, хоча дискусії про можливі постачання західної техніки точаться регулярно.

Головна перевага радянської машини на цьому тлі, а саме поєднання ударних і десантних функцій, у сучасній війні реалізується рідко: переважна більшість вильотів виконується саме як штурмові, без перевезення особового складу, оскільки ризики для незахищеного десанту в разі збиття вертольота надто високі.

Якщо порівнювати вартість експлуатації, машина радянської школи виграє за рахунок дешевшого пального і простішого технічного обслуговування, що особливо важливо в умовах затяжної війни на виснаження, коли кожен виліт західного гелікоптера з дорожчою авіонікою обходиться значно дорожче. Водночас за показником виживаності екіпажу в дуелі із сучасними засобами ППО перевага все частіше на боці машин з активними і пасивними системами протидії, яких старіші модифікації позбавлені за замовчуванням.

Поширені запитання про ударний вертоліт

Скільки вертольотів цього типу має Україна?
Точна чисельність парку є закритою інформацією з міркувань безпеки. За відкритими оцінками аналітичних видань, йдеться про кілька десятків машин різних модифікацій, частину з яких Україна отримала додатково від європейських партнерів після 2022 року.

Чим Мі-24 відрізняється від Мі-35?
Мі-35 – це офіційна експортна назва тієї ж родини вертольотів, переважно модифікацій П та пізніших. Конструктивно машини майже ідентичні базовим радянським варіантам, відмінності стосуються переважно комплектації авіоніки та деяких вузлів під конкретного замовника.

Яке озброєння несе вертоліт на бойовому вильоті?
Стандартне навантаження включає блоки некерованих ракет калібру 57 або 80 мм на підкрильних пілонах, кулеметне або гарматне озброєння в носовій турелі, а за потреби протитанкові керовані ракети чи бомби вільного падіння.

Чи ефективний Мі-24 проти сучасної системи ППО?
Проти переносних зенітних комплексів та малокаліберної зенітної артилерії живучість машини забезпечується переважно тактикою польоту на гранично малих висотах, а не бортовими засобами захисту, які в базових модифікаціях значно скромніші за сучасні західні аналоги.

Чи планується заміна цього вертольота в ЗСУ на сучасніші типи?
Публічних рішень щодо масової заміни немає, проте обговорення можливого посилення армійської авіації сучаснішими західними ударними вертольотами періодично з’являється в контексті пакетів військової допомоги.

Мі-24 доводить, що навіть техніка родом із 1970-х років може залишатися бойовою одиницею, якщо її підкріплювати грамотною тактикою і досвідом екіпажів. Для тих, хто хоче побачити цю машину в загальному контексті парку бронетехніки, авіації та засобів ППО, які тримають оборону країни, варто ознайомитися з повним довідником військової техніки ЗСУ. А для тих, кого цікавить сучасна бойова авіація, корисним доповненням стане матеріал про МіГ-29 як основний винищувач ЗСУ.