Експерти замислилися над тим, як Україна модернізує списану систему ППО С-200 для збивання російських літаків

Українські військові збили російський стратегічний бомбардувальник Ту-22М, а також два літаки-розвідники А-50 ракетами С-200, яким понад п’ятдесят років. Цей подвиг породжує серед експертів гіпотезу про нове вдосконалення старої радянської системи ППО С-200.

Подробиці

С-200 — зенітно-ракетний комплекс великої дальності, розроблений в СРСР у 1960-х роках, який у своїх ранніх версіях міг вражати повітряні цілі на відстані до 160 км.

Історія С-200 почалася в 1958 році, коли Радянський Союз відчув потребу в нових системах протиповітряної оборони, здатних знищувати цілі на значно більшій відстані, ніж наявні на той момент комплекси С-75 і С-125 (максимальна дальність пострілу яких становила лише 45 км). Нова система С-200 повинна була протистояти стратегічним бомбардувальникам і літакам-розвідникам противника, основними на той момент були американські Б-52, Ю-2 і СР-71.

На відміну від попередніх комплексів, які використовували командний спосіб управління ракетою, радянські конструктори інтегрували в С-200 принципово нову систему наведення з використанням напівактивної радіолокаційної системи самонаведення. Цей революційний крок зробив ракету, оскільки тепер вона могла захоплювати та вражати ціль без необхідності прямих команд керування з наземної станції. Для цього потрібно було лише висвітлити ціль спеціальним радіолокатором безперервної дії.

Версії системи С-200

Протягом свого часу система С-200 пройшла чотири модернізації, найвідомішими з яких були С-200В «Вега», С-200М «Вега-М» і базова версія С-200 «Ангара». З кожною модифікацією удосконалювалися ракета і наведення, що підвищувало точність системи.

У С-200В «Вега» дальність збільшена зі 160 до 180 км. Наступна версія С-200М «Вега-М» могла знищувати цілі на відстані 240-255 км. У модифікації «Вега-М» були змінені не тільки ракета, а й наземна станція та пускова установка.

Окремо варто відзначити модернізовану версію ЗРК С-200Д «Дубна». Вона була розроблена для використання нових ракет, здатних вражати цілі на відстані до 300 км. Однак радянське військове керівництво відхилило її впровадження в озброєння через несумісність з ракетами, які використовувалися в інших версіях С-200. В результаті було випущено лише 14 одиниць «Дубни», які згодом були утилізовані.

Всі ракети, які використовуються в С-200, уніфіковані. Це означає, що нові модифікації системи зворотно сумісні з ракетами, розробленими раніше. Система може запускати ракети 5Б21, 5Б21А, 5Б21П, 5Б28 і навіть 5Б28Н з ядерною боєголовкою. Характеристики цих ракет загалом схожі, але з часом вони вдосконалювалися, зосереджуючись на збільшенні дальності польоту та покращенні її наведення. Найпоширенішою ракетою є 5Б28, яка була масштабною модернізацією 5Б21. Вона була випущена пізніше інших версій, тому певна кількість ракет 5Б28 збереглася до сьогодні.

Ракета 5Б28 призначена для ураження цілей, що летять зі швидкістю до 3500 км/год на висотах від 300 м до 40 км. Максимальна дальність ураження цієї ракети становить 255 км; однак із збільшенням дальності ймовірність попадання значно падає. Номінальна кінематична дальність – близько 300 км, маса БЧ – 217 кг.

Українська модифікація

Списані у 2013 році ЗРК несподівано отримали нове життя під час повномасштабної війни Росії проти України.

Важливо відзначити, що жодна з розроблених в СРСР модифікацій С-200 не могла похвалитися дальністю 308 км. Найбільшу дальність мала С-200Д «Дубна» — до 300 км. Однак ці системи були знищені і більше не експлуатуються в Україні. Крім того, хоча теоретична дальність польоту ракети 5Б28 досягає 300 км, її точність значно падає після 250 км.

ЗРК С-200 не мобільна система, як С-300 і С-400. Пускові установки С-200 розміщуються на заздалегідь підготовлених стаціонарних позиціях. Однак у випадку збиття літака Ту-22М3 не виключено, що пускова установка була на колесах. Якби її не зробили мобільною, підготовка стаціонарних позицій для пускових установок і наземних станцій С-200 неминуче привернула б увагу російської розвідки.

Як би там не було, експерти все ще мають певні питання без відповіді: чи були в ЗСУ ресурси та технології для створення нової версії С-200, і які її характеристики, чи було використано новий вид ППО про який ніхто ще не знає. Сталої думки з цього приводу не має.