У світі автомобілів існує чіткий поділ: одиниці стають фінансовими активами, що зростають у ціні, тоді як абсолютна більшість є пасивами, які лише витягують гроші з кишені власника. Власник Chevrolet Corvette C8 спробував розмити цю межу, здаючи свій спорткар в оренду. На перший погляд, історія виглядає як успішний кейс заробітку, але детальний аналіз цифр розкриває зовсім іншу картину. Про це повідомляє Carscoops.
Як працювала схема заробітку
Власник середньомоторного спорткара, що проживає у Ванкувері (Канада), протягом трьох років здавав своє авто через сервіс Turo. Оскільки його Corvette був єдиним доступним C8 у цьому регіоні, це дозволило встановити досить високий цінник — близько 300 доларів на добу.
За словами власника, пік попиту припадав на літні місяці. Більшість замовлень були короткостроковими (2-3 дні) і призначалися для весіль або фотосесій, що дозволяло тримати пробіг у розумних межах. Загалом за три роки володіння автомобіль був в оренді приблизно 120 днів, що принесло власнику сумарний дохід у розмірі 32 000 доларів.
Ризики та неприємні інциденти
Попри солідну виручку, досвід не був безхмарним. Здача потужного задньопривідного авто в чужі руки завжди пов’язана з ризиками:
Один з орендарів невдало зняв дах і поклав його на асфальт, пошкодивши вінілову плівку, якою було обклеєне авто.
Інший клієнт розігнав Corvette до 240 км/год (150 миль/год) на трасі. Водій не знав, що за машиною стежить GPS-трекер, і в результаті отримав довічний бан у сервісі оренди.
Невтішна математика: прибуток чи збиток?
Найцікавіше починається, коли доводиться підбивати фінансові підсумки після продажу автомобіля. Власник придбав Corvette за 106 000 доларів, а продав його через три роки за 76 000 доларів. Втрата вартості склала рівно 30 000 доларів.
«Отже, ви хочете сказати, що після кількох років підробітку, зайвого стресу та податкових ускладнень ви заробили чистими 2000 доларів?», — слушно зауважив один із коментаторів у мережі.
Формально, різниця між доходом від оренди ($32 000) та амортизацією ($30 000) становить 2000 доларів «плюса». Однак ця сума не враховує витрат на страхування, пальне, технічне обслуговування та усунення дрібних пошкоджень. З урахуванням цих факторів власник, ймовірно, пішов у мінус.
З іншого боку, такий підхід дозволив ентузіасту володіти автомобілем мрії протягом трьох років, фактично сплачуючи лише за поточні витрати, тоді як левову частку втрати вартості покрили орендарі. Чи вартий цей досвід супутніх ризиків — питання, яке кожен власник спорткара має вирішити для себе сам.
