Є речі, про які зазвичай не пишуть у глянцевих автоогладах. Діагностика під мінометним вогнем. Зварювання підвіски на узбіччі під Бахмутом. Заміна коробки передач у чотири ранку, коли найближча нормальна майстерня за сто кілометрів, а машина потрібна вже о шостій. Це не автоспорт і не експедиція в Африку. Це щоденна реальність українського фронту, де техніка помирає швидше, ніж її встигають евакуювати в тил.
LOCKER – це відповідь на просте питання: що робити, коли евакуація неможлива, а машина має їздити вже завтра? Сто п’ятдесят мобільних майстерень уже працюють безпосередньо на позиціях. Не в тилових містах, не на базах підтримки – прямо там, де рвуться снаряди і де кожна година простою техніки може коштувати життів.
СТО без вивіски
LOCKER – це не фургон із набором ключів і домкратом. Це повноцінна мобільна станція технічного обслуговування, яка здатна виконувати практично будь-який ремонт у польових умовах:
- Діагностика електроніки та механіки
- Заміна двигунів, коробок передач, мостів
- Зварювальні роботи – від рами до кузова
- Електрика та пневматика
- Шиномонтаж і балансування
- Ремонт гідравліки
Усе це – не в теплому боксі з підіймачем, а прямо на ґрунтовці, під відкритим небом, часто під звуки артилерії. Без можливості замовити запчастину, без комфортних умов праці, без права на помилку.
Технічна незалежність як елемент виживання
Ідея мобільних майстерень – це не про зручність. Це про автономність підрозділів. Рота, батальйон, бригада не можуть покладатися на централізований тиловий сервіс, коли дороги під обстрілом, логістика паралізована, а евакуація техніки на базу може зайняти дні.
LOCKER дає можливість ремонтувати на місці. Швидко, ефективно, без зайвих переміщень і ризиків. Майстерня приїжджає до техніки, а не навпаки. Це принципово змінює підхід до обслуговування на передовій: підрозділи стають менш залежними від тилу, здатні самостійно підтримувати свій автопарк у робочому стані навіть в умовах повної ізоляції.
Сто п’ятдесят мобільних майстерень – це не абстрактна цифра. Це 150 точок, де зламана техніка може отримати другий шанс. Це сотні відремонтованих машин, які повернулися до виконання завдань замість того, щоб іржавіти на узбіччі в очікуванні евакуації. Це механіки, які працюють у тих самих умовах, що й піхота, – під вогнем, під дощем, у бруді, без вихідних і відпусток.
LOCKER – це частина інфраструктури війни, про яку не кричать у новинах, але без якої фронт не зміг би функціонувати. Бо техніка без обслуговування – це металобрухт. А мобільна майстерня на позиціях – це шанс, що завтра ця техніка знову поїде.
Без геройських заголовків. Просто робота. Брудна, важка, життєво необхідна.
