“Москвичі” від А до Я – без ЗАЗів і ЛуАЗів

З фотографій видно, що переважають “Москвичі” – продукція московського заводу АЗЛК, який за радянських часів називався по-різному: автомобільний завод ім. КІМ, завод малолітражних автомобілів МЗМА. Представлені моделі I та II покоління – Москвич-401, -403, -407, -408, а також легенда радянського автопрому Москвич-412. “Жигулів” теж є, але менше.

А ось українського автопрому майже не видно. Жодного легендарного “горбатого” ЗАЗ-965 чи “вухатого” ЗАЗ-966 Запорізького заводу “Комунар”. Пізніших моделей ЗАЗ-968 чи “Таврій” ЗАЗ-1102 теж не представлено. Хоча в описі сказано, що в колекції є “машини переважно марок, які випускалися в Україні та СРСР”.

Можливо, ЛуАЗи – легендарні позашляховики “Волинянка” ЛуАЗ-969, які за ходовими характеристиками на пересіченій місцевості перевершували російські УАЗ-469 і мали величезний попит у гірській Швейцарії, Австрії та Італії, – залишилися за кадром. Але схоже, їх там просто немає.

Родина багато років збирала ці експонати, намагаючись зберегти старовинні автомобілі від знищення. Благородна ціль, але реалізація підкачала. Автомобілі стоять просто неба, без належного захисту від дощу, снігу, морозів і спеки. За час експлуатації вони зносилися, а зараз втрачають свій блиск і привабливість просто через погодні умови.

До музейного стану без належної реставрації їм надто далеко. Зробити їх експонатами можна, але це чималі витрати на реставраційні роботи. Кузови іржавіють, салони гниють, гума розсипається. При відповідній роботі й затратах на відновлення це міг би бути якщо не музей, то принаймні філіал Технічного музею Дніпра “Машини часу”.

Через 10-15 років – купа брухту

Якщо відновлення не робити, то через 10-15 років це буде просто купа металобрухту. Час і погода візьмуть своє – агресивні перепади температур, опади, корозія. Радянські автомобілі не славилися антикорозійним захистом, а стояння під відкритим небом прискорює процес руйнування в рази.

Це не колекція – це відкладене списання. Музей відкритий для широкого загалу, а це зібрання закрите для відвідування. Тобто машини нікому не показують, ніхто ними не займається, вони просто стоять і руйнуються. Який сенс?

Теоретично – так. Але потрібні серйозні інвестиції: накрити навісами, відреставрувати кузови, двигуни, салони. Перетворити на справжню колекцію або передати музею. Але на практиці це рідко відбувається. Більшість таких “зібрань” закінчуються одним і тим самим: власник помирає, спадкоємці не знають, що з цим робити, і все йде на металобрухт.

Шкода. Це справді історія, сторінка радянського автопрому, яку не видерти. “Москвичі”, “Жигулі”, ЗАЗи, ЛуАЗи – це частина технічної спадщини. Але зберігати історію під відкритим небом без догляду – це все одно що викинути її на смітник із відстрочкою виконання.

Приватні колекції часто закінчуються трагічно: автомобілі гниють під дощем, а через пару десятиліть нікому не потрібні. Якщо справді хочеш зберегти історію – роби це правильно або передай тим, хто зможе.