На Одещині виявили справжній автомобільний скарб — один із семи експериментальних позашляховиків ЛуАЗ-1301, виготовлених у 2004 році. Ця знахідка — не просто рідкісна машина, а живий артефакт так і не реалізованого майбутнього українського автопрому, що дає змогу доторкнутися до історії, яка могла б піти зовсім іншим шляхом. Унікальний прототип у січні знайшов нового власника, ставши сенсацією для поціновувачів вітчизняної техніки.
Історія втраченої надії українського автопрому
ЛуАЗ-1301 замислювався як революційний крок для Луцького автозаводу, що мав замінити легендарну, але морально застарілу «Волинянку». На відміну від свого аскетичного армійського попередника, нова модель розроблялася з прицілом на цивільний ринок. Це мав бути компактний, комфортний та сучасний позашляховик для повсякденного використання, який зберіг би фірмову прохідність, але позбувся б спартанських умов і спрощених рішень, характерних для попередніх моделей.
Розробка проєкту тривала з кінця 1980-х, але найактивніша фаза припала на буремні 1990-ті та початок 2000-х. За цей час інженери створили кілька дослідних партій, постійно вдосконалюючи конструкцію. Фінальним акордом стала надзвичайно обмежена серія з семи прототипів, випущена у 2004 році. Саме один із цих автомобілів, що є вершиною еволюції моделі, нещодавно і знайшовся на півдні України. Кожен такий екземпляр — це фактично ручна робота, втілення інженерної думки, яка випередила фінансові можливості заводу.
Сьогодні ця знахідка сприймається особливо гостро, адже ЛуАЗ-1301 — це символ нереалізованого потенціалу. Проєкт, який міг би стати українським аналогом Suzuki Jimny чи Lada Niva, так і не пішов у масове виробництво. Його історія є дзеркалом економічних труднощів, з якими зіткнулася українська промисловість на зламі епох. Тому кожен збережений автомобіль — це не просто метал, а пам’ятник амбітній ідеї та наочне нагадування про те, яким міг би бути український автомобіль.
Техніка та причини провалу амбітного проєкту
З технічного погляду ЛуАЗ-1301 був значним кроком уперед. Знайдений на Одещині екземпляр оснащений бензиновим двигуном об’ємом 1,7 літра, що забезпечувало значно кращу динаміку порівняно з попередниками. Конструкція передбачала модернізовану трансмісію з постійним або підключним повним приводом, що робило його універсальним як для міста, так і для бездоріжжя. Ключовою особливістю залишалася незалежна підвіска та високий кліренс — фірмові риси ЛуАЗів, що гарантували виняткову прохідність.
Попри те, що прототипи були практично готові до виробництва, проєкт поховали фінансові проблеми. Запуск нової моделі в серію вимагав колосальних інвестицій у модернізацію виробничих ліній, на що у заводу просто не було коштів. Економічна криза та відсутність державної підтримки поставили хрест на амбітних планах. Луцький автозавод поступово згортав легкову програму, зосередившись на виробництві автобусів та тролейбусів під маркою «Богдан».
Провал проєкту ЛуАЗ-1301 перетворив створені прототипи на справжні капсули часу. Вони миттєво стали колекційною рідкістю, за якою полюють ентузіасти та історики автомобілізму. Поява одного з цих семи унікальних екземплярів у публічному просторі — це надзвичайна подія. Новий власник з Одещини придбав не просто транспортний засіб, а унікальний шматочок індустріальної історії України, що зберігає дух інженерних пошуків та нездійснених мрій.
Доля знайденого ЛуАЗ-1301 тепер у руках приватного колекціонера, і є надія, що автомобіль буде збережено для нащадків як важливий експонат технічної спадщини. Ця історія вкотре підкреслює, наскільки багатим був потенціал українського автопрому, і як важливо пам’ятати про проєкти, що могли б змінити його обличчя. Можливо, колись у майбутньому українські інженери знову повернуться до ідеї створення власного, доступного та надійного позашляховика, надихаючись сміливими, хоч і нереалізованими, розробками минулого.
