Toyota — це слово, яке для мільйонів водіїв у всьому світі стало синонімом надійності. Проте за репутацією безвідмовності іноді ховається компроміс, який відчувається за кермом щодня. Йдеться про динаміку, адже деякі з найпопулярніших моделей бренду отримали двигуни, потужності яких відверто бракувало для впевнених маневрів на дорозі.
Ахіллесова п’ята Toyota: жертва надійності
Філософія Toyota завжди будувалася на консервативному підході до інженерії. Замість ризикованих інновацій компанія роками відточувала перевірені технології, доводячи їх до абсолютного рівня безвідмовності. Саме тому багато двигунів бренду здатні пройти сотні тисяч кілометрів без серйозних втручань. Однак ця стратегія має і зворотний бік: поки конкуренти експериментували з турбонаддувом та більш ефективними системами, Toyota продовжувала ставити на свої автомобілі атмосферні агрегати, характеристики яких з часом почали виглядати застарілими.
Для водія такий підхід означає не просто повільний розгін на світлофорі. Недостатня потужність перетворюється на реальну проблему під час обгону на трасі, руху затяжним підйомом або при повному завантаженні автомобіля. Двигун працює на межі своїх можливостей, створюючи зайвий шум у салоні та змушуючи водія ретельніше прораховувати кожен маневр. Впевненість за кермом, яка є не менш важливою за надійність, у таких ситуаціях помітно знижується.
Ця дилема між довговічністю та динамікою — не просто спадщина минулого. Навіть у сучасній лінійці бренду можна знайти моделі, які змушують робити вибір на користь економії та ресурсу, жертвуючи задоволенням від керування. Компанія поступово виправляє ситуацію, але робить це традиційно повільно, роками пропонуючи базові версії, які відверто пасуть задніх на тлі більш жвавих конкурентів.
Мотори-аутсайдери: від Corolla до пікапа Tundra
Яскравим прикладом такого компромісу є американські пікапи. Донедавна базовий Toyota Tacoma оснащувався 2,7-літровим чотирициліндровим мотором 2TR-FE, що видавав скромні 159 к.с. Його динаміка з розгоном до 100 км/год за понад 11 секунд більше нагадувала автомобілі 90-х, а не сучасну техніку. Схожа історія спіткала і повнорозмірний Tundra другого покоління (2007–2015): його базова версія з 4-літровим V6 (1GR-FE) на 236 к.с. була занадто слабкою для важкої рами, через що цей варіант швидко втратив популярність і був знятий з виробництва.
Проблема не оминула і світові бестселери. Коли у 2020 році дебютувала революційна Corolla на платформі TNGA-C, її базові версії для деяких ринків зберегли старий 1,8-літровий двигун 2ZR-FAE. Агрегат на 139 к.с. у парі з варіатором робив автомобіль гучним і неквапливим, з розгоном до сотні понад 10 секунд. Лише у 2023 році Toyota зробила потужніший 2-літровий мотор стандартним для всіх комплектацій. Схожою була доля і компактного гібрида Prius C: його 1,5-літрова установка на 99 к.с. була ідеальною для міста, але перетворювала поїздки по шосе на справжнє випробування.
Навіть сьогодні питання динаміки залишається актуальним. Сучасна Toyota Corolla Hybrid з 1,8-літровою силовою установкою сумарною потужністю 138 к.с. є одним з найповільніших автомобілів у своєму класі. Час розгону до 100 км/год коливається в межах 9-10 секунд, що помітно гірше за показники головних конкурентів, які пропонують понад 200 к.с. та значно кращу динаміку. Це вкотре доводить, що пошук балансу між легендарною надійністю та сучасними вимогами до продуктивності для Toyota триває.
Історія цих двигунів демонструє фірмовий компроміс Toyota, де довговічність часто перемагала динаміку. Компанія завжди робить висновки, хоч і з певним запізненням, поступово виводячи з лінійки найслабші агрегати та замінюючи їх більш сучасними. Схоже, тиск ринку та зростаючі очікування клієнтів змушують японського гіганта прискорюватися, адже ера турбомоторів та потужних гібридних систем нарешті повноцінно приходить і в модельний ряд Toyota.
